ДИПЛО́М, а, ч.
1. Документ про вищу або середню спеціальну освіту, а також про присудження якого-небудь звання, надання вченого ступеня і т. ін. Рада при мені виїхала до Парижа складати іспити з французької мови і літератури, аби мати офіціальний учительський диплом (Л. Укр., V, 1956, 414); -А ви ж таки маєте диплом інженера-хіміка (Шовк., Інженери, 1956, 186); — У тебе ж, Павлушо, тесть пасічник, диплом має (Кучер, Трудна любов, 1960, 557).
2. Документ про надання яких-небудь прав або нагород особі чи установі. — Наш диплом шляхетства затратився з смертю нашого діда (Коб., III, 1956, 174).
3. Почесна нагорода, грамота для відзначення окремих осіб та колективів за успіхи на виставках, художніх конкурсах, у спортивних змаганнях тощо. За високі врожаї цукрових буряків колгосп нагороджено дипломом І ступеня і Великою золотою медаллю (Колг. Укр., 4, 1959, 14); Українським волейболістам вручені перехідний кубок, диплом І ступеня і золоті медалі (Рад. Укр., 5.УІІ 1956, 1).
4. розм. Дослідження або проект, які виконуються для одержання посвідчення про закінчення вищого або середнього спеціального навчального закладу; дипломна робота. У вересні треба здати шість аркушів креслення. Навесні почнеться робота над дипломом (Собко, Матв. затока, 1962, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 280.