ДИТИ́ННО, діал. Присл. до дити́нний. Тішився [хлопець], мов дитина, і, помимо своїх сильних плечей і пишної фізичної сили, виглядав дуже дитинно (Коб., II, 1956, 101); Сестру я вашу так любив — Дитинно, злотоцінно (Тич., До молоді.., 1959, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 288.