ДИТИНЯ́, я́ти, с., розм.
1. Те саме, що дитя́. — Дитиня дала-бись до мене, а сама [дочка] до Львова в мамки (Март., Тв., 1954, 338).
2. перен. Маля птаха. Беркут кубло в’є на скелі, Як почує дитинят, І під крилами в оселі Береже своїх птенят [пташат] (Щог., Поезії, 1958, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 288.