Що oзначає слово - "дитячий"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ДИТЯ́ЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до дити́на і ді́ти1. Мені здалося, що несподівано вернулись мої давні дитячі літа (Н.-Лев., II, 1956, 402); Дитячий сміх розноситься в садах (Сос., Солов. далі, 1957, 81); * У порівн. Веселий, ніби дитячий, сміх розтулив тітчині вуста й розлігся по хаті разом з дядьковим сміхом (Коцюб., І, 1955, 464); // Признач. для дітей. Казку сю я хотіла послать в Галичину в дитячий журнал, якщо вдасться мені добре ця проба, то писатиму більш (Л. Укр., V, 1956, 18); Радянська дитяча література — багатонаціональна література (Літ. газ., 9.III 1950, 4); // у знач. ім. дитя́ча, чої, ж. Кімната для дітей. Там, у дитячій, не світилося, але відблиски заграв кидали крізь вікно широку смугу червонуватого світла (Смолич, II, 1958, 33).

Дитя́чий буди́нок — навчально-виховний заклад з інтернатом для дітей, які не мають батьків. Нарешті вони опинилися на подвір’ї дитячого будинку (Панч, Ерік.., 1950, 66); Дитя́ча консульта́ція — лікувально-профілактична установа для дітей. Об’єднані дитячі та жіночі консультації були [у 1940 році] не тільки в усіх містах, але й у кожному районному центрі і деяких.. селах (Матеріали охор. здоров’я.., 1957, 124); Дитя́че місте́чко — позашкільний виховний заклад, який організовує дозвілля і виховання дітей; Дитя́чий садо́к — установа, в якій здійснюється догляд і виховання дітей дошкільного віку (після трьох років). Щоранку батько одвозив Полінку в дитячий садок, а ввечері, після роботи забирав її додому (Автом., Щастя.., 1959, 6); Дитя́чі я́сла — установа, в якій здійснюється догляд і виховання дітей до трьох років. На кожній рудні є дитячі ясла (Панч, Синів.., 1959, 10).

2. Власт. дитині; такий, як у дитини. Через стрічки було видно тонкий, рівний, як стріла, ще дитячий стан [Онисі] (Н.-Лев., III, 1956, 17); Дитячою щирістю переконливо звучали її слова (Ле, Опов. та нариси, 1950, 320); // перен., ірон. Не такий, як у серйозної, дорослої людини; незрілий, наївний. На дитячий розум перейшов (Номис, 1864, № 6248); // у знач. ім. дитя́че, чого, с. Власт. дитині, характерне для її поведінки і т. ін. В ній було ще багато дитячого, вона хвилювалась і червоніла (Мик., II, 1957, 362).

◊ Дитя́ча хворо́ба чого — про недоліки, характерні для початкового періоду розвитку чого-небудь. На початку 30-х років Горький справедливо вказав на таку дитячу хворобу літератури, як схильність декого з письменників, як він писав, «форсити образами» (Талант.., 1958, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 288.