ДИТЯ́ЧО, рідко. Присл. до дитя́чий 2. Ніна, кинувши на нас останній дитячо-ласкавий погляд, вийшла за двері (Досв., Вибр., 1959, 99); — Тьотіцька Гася, — дзвеніло дитячо з вікон будинку (Головко, І, 1957, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 289.