ДИФЕРЕНЦІЙО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до диференціюва́ти. Зникає і місцева, теж досить диференційована по діалектах лексика, пов’язана з колишнім побутом, з старою культурою села (Нариси з діалектології.., 1955, 16).
2. прикм. Узгоджений з певними правилами, умовами; роздільний, неоднаковий. Встановити суворий контроль за додержанням диференційованого застосування агротехнічних заходів, способів і строків весняної сівби (Рад. Укр., 2.ІУ 1957, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 289.