ДЛЯ́ВИЙ, а, е, розм., рідко. Який здійснюється повільно, без поспішності. Лінивою, длявою ходою підступив він до Яся і привітався до його якось ніби знехотя й не дуже радо (Н.-Лев., І, 1956, 168); // Повільний, забарний (про людину). Той загайко ближче до них, звісна річ, не підходив, але бачив, що обидва мовчать, і серце длявому чепчикові мліло від радості (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 313.