ДНИ́НКА, и, ж. Пестл. до дни́на 1. Все, що жило, радувалося милою днинкою (Фр., IV, 1950, 64); Днинка була така гарна, що Магера по обіді і спати не клався, тільки пішов у поле подивитися на збіжжя (Мак., Вибр., 1954, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 314.