ДНИ́ЩЕ, а, с.
1. Нижня частина або нижня стінка якого-небудь предмета. Соломія підійшла до ставка, вскочила в човен і почала шарити по днищі (Коцюб., І, 1955, 337); 3 повітки сивий дідок викотив величезне барило, намагаючись перекинути догори днищем (Досв., Вибр., 1959, 422); Аж затремтіла [Тамара] від несподіванки, — в тому кутку, де вони всі притулилися, у днищі вагона є щілина (Хижняк, Тамара, 1959, 161).
2. Грунтова поверхня під водою. Лесь припав до землі, а тінь зачалапала по днищі струмка (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 237); Сахно.. мало не по коліна вгрузла у мулке днище озера (Смолич, І, 1958, 99); // Нижня плоска частина улоговини на поверхні землі. Днища балок, де грунти звичайно намиті, відводять під овочеві і спеціальні сівозміни (Колг. Укр., 4, 1956, 14); Він довго ходив по вогкому днищі балки, присідав до землі, щось колупав у ній довгим рибальським ножем (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 34).
3. Дошка, у яку закладають гребінь при прядінні ниток ручним способом. От Зубиха позбирала усе своє ..взяла днище і веретено і вийшла з Уласовичем з хати (Кв.-Осн., II, 1956, 204); Вийняла [мати] гребінь із днища, поклала на ослін і встала назустріч до сина (Головко, II, 1957, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 314.