ДОБА́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех., діал. Добачати (у 1 знач.). Дивлюся на людей [безробітних], як вони їдять хліб, і добачую в їх обличчях якийсь таємний, їдкий жаль (Ірчан, II, 1958, 148); Я навчилась не тільки добачувати життєві явища, але дошукуватись їх причин та наслідків (Вільде, Пов. і опов., 1949, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 317.