ДОБИ́ЧНИК, а, ч., заст. Розбійник, грабіжник. [Фауст:] Женіть же звідси Менелая, Зіпхніть у море знов мерщій! Хай там добичником блукає, Як до душі йому розбій (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 319.