ДО́БЛЕСТЬ, і, ж., уроч. Відвага, мужність, геройство. Рицарська відвага, хоробрість, військова доблесть відзначають Ігоря, ще більше — його брата «буй-тура» Всеволода — князя Курського (Іст. укр. літ., І, 1954, 47); За доблесть і героїзм багатьом комсомольським організаціям були вручені Червоні прапори (Іст. УРСР, II, 1957, 221); // Самовідданість у праці, в якій-небудь діяльності. Гірник працює в глибині подоланих шарів, і слава йде по стороні про доблесть шахтарів (Уп., Вірші.., 1957, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 320.