ДОБРОВО́ЛЕЦЬ, льця, ч. Той, хто вступає в армію з власного бажання, добровільно. Три прийомні і один рідний син Каленика Романовича пішли добровольцями в армію, коли німці почали наближатися до Києва (Сенч., Опов., 1959, 38); // Той, хто з своєї волі береться за виконання яких-небудь обов’язків, якоїсь роботи. Блискавкою мигнула в пам’яті недавня пропозиція районної організації КСМ про набір добровольців для роботи у великому місті (Ле, Право.., 1957, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 324.