ДОБРОВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється, діє і т. ін. з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу; протилежне примусовий. Ми хочемо добровільного союзу націй, — такого союзу, який не допускав би ніякого насильства однієї нації над одною.. (Ленін, 30, 1951, 264); Він з бригадою комуністичної праці, з численними добровільними помічниками її впроваджує механізоване доїння (Вол., Місячне срібло, 1961, 263).
2. Який утворюється, існує на основі самодіяльності мас, завдяки підтримці громадськості. Завдання партії в дальшій роботі добровільних товариств.. — рішуче відмовитись від примусовості членства і пожертвувань (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 307); Добровільні народні дружини.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 324.