ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Абстр. ім. до добрози́чли́вий. Вона наче випромінювала привітність і доброзичливість, з нею легко було знайти спільну мову (Дмит., Наречена, 1959, 187); Ганну не підкупила дружня задушевність і доброзичливість його голосу (Руд., Остання шабля, 1959, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 325.