ДОБРОТЛИ́ВИЙ, а, е, рідко. Те саме, що доброду́шний. Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (Г.-Арт., Байки.., 1958, 176); Знехотя, з удавано добротливим буркотінням рушив Повчанський до комори (Тулуб, Людолови, І, 1957, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 326.