ДОБРЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що добря́к. Її чоловік — се старий добряка, що завсіди частує чим-небудь… (Вовчок, І, 1955, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 327.