ДОБРЯ́ЩИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що добря́чий. — Я радію серцем, що справді ти така добряща людина, як я про тебе думав (Барв., Опов.., 1902, 164); Там далі — вози добрящі, кінські й чумацькі, обіддя міцне, чудове, колеса (Н.-Лев., І, 1956, 58); — Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, — промовив сусід (Вас., II, 1959, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 327.