ДО́БРІСТЬ, рості, ж. Властивість за знач. до́брий 1. Добрість і тихість вдачі світились в її ясних оченятах (Н.-Лев., І, 1956, 620); І стільки добрості було в бабусиному тоні, що Янек голосно розридався (Тулуб, Людолови, І, 1957, 54); Жовте, безкровне обличчя його рум’яніло, в очах проступала добрість (Логв., Літа.., 1960, 49); // Чуйне, дружнє ставлення. — Спасибі ж вам, товариші, за вашу добрість, за вашу послугу (Вас., II, 1959, 173); Я не смію запідозрити інших причин їхньої добрості до мене (Ю. Янов., II, 1958, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 323.