ДОВБНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до довба́ти 1. Він знову довбнув кілька разів кайлом і відвалив чималу брилу мерзлої землі (Ткач, Плем’я.., 1961, 49); Пролітала чайка, Довбнула дзюбкою і з’їла хробака… (Еллан, І, 1958, 140).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 330.