ДОВГЕ́НЬКИЙ, а, е. Довший від звичайного; досить довгий. Лице в неї було довгеньке, внизу гостре і видавалось вперед (Н.-Лев., І, 1956, 76); Семениха балакала ще довгенький час із Процихою (Март., Тв., 1954, 62); Біля стоянки таксі вишикувалася довгенька черга (Шовк., Людина.., 1962, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 330.