ДОВЕ́РШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до доверши́ти. [Чорний:] Серед огорожі стояв високий стіжок пахучої трави, тільки що вчора накиданий і довершений (Фр., IV, 1950, 421); Образ Дударя [у п’єсі І. Микитенка «Диктатура»] був першим художньо довершеним образом робітника-комуніста в українській радянській драматургії (Рад. літ-во, 4, 1957, 55).
2. у знач. прикм. Якому властива повнота необхідних позитивних якостей; досконалий. Я зразу дивився з великою набожністю на ті «цьоцині» артистичні вправи [малювання скринь].. і любувався довершеними творами (Фр., IV, 1950, 211); Блакитна тихосяйна ніч стояла в своїй довершеній красі над лісовим хліборобським краєм (Стельмах, Хліб.., 1959, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 333.