ДОВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех.
1. Доводити що-небудь до кінця, закінчувати; завершувати. Поїхав [пан Зефірин] за границю довершувати свої студії (Фр., II, 1950, 370); Ми багато славних справ довершим (Дор., Серед степу.., 1952, 87); Що не зробили мертві, мали довершити живі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 198); // Закінчувати вершити (у 1 знач.) що-небудь.
2. уроч. Виконувати, здійснювати що-небудь. Як лінивих ти картав за ожиріння! Сам же прагнув щось велике довершить (Тич., II, 1957, 315); Тимчасовий уряд взагалі і далі довершує гнобительську політику російського імперіалізму! (Смолич, Мир.., 1958, 266); Чи знав я, що в страшну, рішучу мить Далеко десь, при Керченській затоці, Він достославний подвиг довершить?(Рильський, II, 1956, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 333.