ДОВКО́ЛИШНІЙ, я, є. Який міститься навколо, поблизу; навколишній, околишній. Виразні обриси довколишніх предметів розпливалися в темряві (Фр., II, 1950, 93); Весною довколишній світ шумів малахітовою зеленню, хлюпотів голубизною лісових озер (Руд., Остання шабля, 1959, 12); // у знач. ім. довко́лишнє, нього, с. Те, що знаходиться навколо, поблизу. Погляд його був спрямований кудись далеко, а думка наче піднеслася над усім довколишнім, буденним… (Сміл., Сад, 1952, 27); // Який живе в місцевості, що розташована навколо, поблизу. Не спали в цю ніч довколишні хуторяни (Гончар, Таврія.., 1957, 525); — Недарма цієї землі так бояться довколишні мешканці (Смолич, І, 1958, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 336.