ДОВЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОВЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех.
1. Доводити навчання кого-небудь до кінця. —А ти б до нашої вчительки… вона б тебе довчила, — рають хлопці (Коцюб., І, 1955, 298).
2. Вивчати що-небудь до кінця або до певної межі. [Ганна Семенівна:] Ну, ти, Митрусю, маєш ще довчити цього вірша (Григ., Вибр., 1959, 468).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 337.