ДОВІ́РА, и, ж. Те саме, що дові́р’я. Між молодим індійцем і українським хлопчиком одразу ж проліг невидимий місток довіри (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 65); — А коли довірите щось, намагатимусь вашу довіру виправдати… (Ю. Янов., II, 1954, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 335.