ДОВІ́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до дові́рити 2. Дід Живиця вступає у смугу світла від ліхтарів і ревниво перелічує довірений йому безцінний скарб (Вол., Дні.., 1958, 131).
2. у знач. прикм. Наділений чиїм-небудь довір’ям. Як тільки почало розтавати, Гелка послав довірених людей до Яливочори (Мур., Бук. повість, 1959, 177); // у знач. ім. дові́рений, ного, ч. Той, хто користується чиїм-небудь довір’ям і діє за його дорученням. За договором доручення одна сторона (довірений) зобов’язується виконувати за рахунок і від імені другої сторони (довірителя) доручені йому останнім дії (Цив. кодекс УРСР, 1950, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 335.