ДО́ГМА, и, ж.
1. Учення або положення, що приймається як незаперечна, вічна, незмінна істина для всіх часів і історичних умов. Маркс і Енгельс говорили багато раз, що наше вчення не догма, а керівництво до дії.. (Ленін, 28, 1951, 193); За вбивство управителя Короля кріпаки заплатять дорогою ціною. Можливо, він, огидний Король, не вартий такої відплати. Але для порядку. Порядок і закон — то несхитні догми (Рибак, Помилка.., 1956, 264).
2. перев. мн. Основні положення якого-небудь учення або релігії. Вони [захисники релігії] оголошують себе поборниками тих чи інших окремих наукових фактів, щоб засвідчити показну «погодженість» положень науки з догмами релігії (Наука.., 8, 1959, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 340.