ДОГОДЖА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОГОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док., кому. Робити що-небудь приємне, бажане, потрібне, щоб задовольнити кого-небудь або викликати чию-небудь прихильність. Годі терпіти, годі стогнати, Годі панам догоджати (Пісні та романси.., II, 1956, 287); А коло Чіпки Галя не знає вже, як і припадає, чим йому догоджає (Мирний, II, 1954, 250); Стала вона тихша води, у всьому догоджає чоловікові, а він ніяк не прощає зради (Шиян, Баланда, 1957, 177); Щоб догодити Олі, я все оглядав (Коцюб., II, 1955, 360); Догодила невістка свекрусі, по-хазяйськи постелила постіль (Горд., II, 1959, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 341.