ДОКА́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКАЗА́ТИ, ажу́, а́жеш, док.
1. перех., без додатка і неперех. Закінчувати говорити, розповідати про що-небудь, доводити розповідь до певної межі. — Отак, пані, — почала доказувати баба, — заслабла я на голову, пролежала тут трохи в больниці [лікарні] (Коцюб., І, 1955, 456); Настя витирала порепаними од роботи руками заплакані очі й доказувала останню мову: — Копієчку складай, дочко, бо на старість, хто знає, як буде (Вас., І, 1959, 289); — Продала… — сказала вона та й не доказала (Н.-Лев., І, 1956, 108); Вона хотіла ще щось доказати, та Рахіра опинилася вже близько неї (Коб., II, 1956, 160); Звичайно, його дуже цікавило те, про що почала і не доказала дочка (Головко, II, 1957, 585).
2. перех. і неперех., з спол. що. Підтверджувати істинність, правильність чого-небудь фактами, незаперечними доводами; доводити. При кожній нагоді.. він не залишав доказувати користь і потребу такої дороги (Фр., VI, 1951, 38); Лаврін доказував, що то груша його, бо він її прищепив (Н.-Лев., II, 1956, 378); Люди боязко шарахались від неї [собаки] під тин. Хоч вона і вчена, але собака є таки собака. От візьме та й плигне на тебе, загавкає, не дай — не піди, а тоді доказуй, що ти не верблюд (Кучер, Трудна любов, 1960, 444); // перев. кому. Переконувати кого-небудь у чомусь. — Брати, я смерті не боюся! Я докажу отим зміям, Я вирву їх несите жало!.. (Шевч., І, 1951, 269); Ти знов тихо і поважно доказувала мені, що дрібниці життя мають величезну руйнуючу силу (Л. Укр., III, 1952, 685); [Василь:] Докажи ж мені, докладно доведи до того, щоб я повірив (Мирний, V, 1955, 106); Микола доказав свою непричетність до контрреволюційної організації. Кров’ю доказав (Гжицький, Вел. надії, 1963, 335).
◊ Свого́ доказа́ти — зробити по-своєму, довести свою правоту. Чи купити що, чи продати, — зроду-віку не послухає; хоч шкода з того видима буде, вона свого докаже (Вовчок, І, 1955, 5); — Ідіть міряйте [город] на моїх очах, а як ні, то я ваші кілки на межі геть повикидаю за тин, а таки свого докажу, — кричала Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 355).
3. неперех. Повідомляти кому-небудь про щось. [Панас:] Ач, іродів Лахтійон. Гаразд, що нема нікого чужого в хаті, хоч вилаю добре!.. [Степанида:] Та лай, лай! Я не докажу (Кроп., І, 1958, 135).
4. тільки док., перех., розм., перев. з не. Змогти, зуміти розказати, пояснити. — Дівчино, чи в Омбишських лісах є партизани? — Гомоніли люди, начебто є, а де саме — того не докажу (Шиян, Партиз. край, 1946, 29).
5. неперех., на кого, заст. Доносити. — Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький і Калиновський? — Один на другого доказує, видко, що нема між ними доброї згоди (Стор., І, 1957, 378); — Ідуть [фашисти] цепом, — сказав [дід] пошепки, — а нам і звернути нікуди, хоч би хто їх затримав; мабуть, якась уже гадина доказала на вас (Ю. Янов., І, 1954, 73).
6. неперех., кому, діал. Докоряти. Було старий і стане доказувать жінці: — На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (Стор., І, 1957, 57); Коли б мені на чужині хоч одна людина,— ніхто б мені не доказав, що я сиротина (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 350.