ДОКО́НАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до докона́ти 2. Коли б завмерло стала [постать] — за шедевр монументу краси дівочої визнав би й, забувшись про умовності живого світу, впивався б спогляданням мистецько доконаних форм (Ле, Міжгір’я, 1953, 127); // доко́нано, безос. присудк. сл. Та ніде не збито колос, Ні зерна не розкололось. Все доконано як слід — Цар тепер позбувся бід (Перв., Казка, 1958, 50).
Доко́наний факт — те, що вже здійснилося. Але тут ми, з ласки Сергія Антоновича, поставлені перед доконаним фактом: Черемашко у нас… (Шовк., Людина.., 1962, 317).
∆ Доко́наний вид, грам. — лексико-граматична категорія дієслова, що виражає такі відтінки дії, як завершеність, обмеженість у часі, результативність. За поширеним у практичній роботі визначенням, дієслова недоконаного виду означають незакінченість, тривалість дії (їхати, нести, казати), дієслова ж доконаного виду — закінченість дії в минулому або майбутньому (приїхати, принести, сказати) (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 353.