ДОКОНЕ́ЧНЕ, присл. Те саме, що доконе́чно. — Якби мене доконечне було треба, то через двері заклич (Март., Тв., 1954, 43); Дідові не дуже хотілось балакать, а Панькові приспіла охота доконечне розпитать його (Н.-Лев., І, 1956, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 353.