ДОКО́НЧЕ, присл. Те саме, що доконе́чно. Вони були певні, що приятелі говорять доконче за їх [них], та ще й щось дуже цікаве (Н.-Лев., III, 1956, 319); Переляканий батько ледве переконав його, що вчитись доконче треба (Гжицький, У світ.., 1960, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 354.