ДОКУ́ЧЛИВО. Присл. до доку́чливий. Над головою докучливо стогнала хазяйка, рипів її голос (Коцюб.. II, 1955, 51). .
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 357.