ДОЛА́ЗИТИ, а́жу, а́зиш, недок., ДОЛІ́ЗТИ, зу, зеш, док.
1. Лізучи, досягти яко го-небудь місця, певної межі. Плутаючись у високих бур’янах, пролазячи попід кущами, ..вони долізли врешті до води (Коцюб., І, 1955, 337); Ті, двоє [хлопців], позадирали голови й аж роти пороззявляли. А Микола — вище-вище, доліз (Головко, І, 1957, 220).
2. розм. Насилу, ледве доходити, добиратися куди-небудь. Наділа лишню спідницю і хустку під пальто.. і ледве долізла додому (Л. Укр., V, 1956, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 357.