ДО́ЛЕНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до до́ля1 1. Доленько моя! Не дай мені вік дівувати (Шевч., II, 1953, 147); Чи знайду я коли-небудь Власну доленьку, Чи все тягти чуже ярмо Та неволеньку? (Граб., І, 1959, 111); Видно, моя доленька Вже така, Що я стала жінкою Гірника (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 358.