ДО́ЛУ, присл. Вниз, до землі. На мить князівна скинула очима вгору.. і зразу ж смиренно затопила зір долу (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 695); Високо над головою батько плавно піднімає сокиру, рвучко опускає її долу, тешучи довгу смерекову деревину (Чендей, Поєдинок, 1962, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 360.