ДО́ЛІ, присл.
1. Внизу. Хатки біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках У піжмурки в яру гуляють, А долі сивий наш козак Дніпро з лугами виграває (Шевч., II, 1953, 24); Вгорі темне, непривітне небо, долі — холодна, мокра земля і більше нічого… (Коцюб., І, 1955, 96); // На землі; на долівці Садочки голі; Килимом сніг Послався долі, Усюди ліг (Граб., І, 1959, 287); Вона сіла долі, поставила в колінах горщик (Н.-Лев., II, 1956, 324); Долі, в кутку біля діжки, Впала Параска й лежить (Перв., II, 1958, 239).
2. Вниз. Пішли ми з татом долі загородою над Дністер (Фр., І, 1955, 69); Маруся спустила очі долі й зачервонілась, як маків цвіт (Григ., Вибр., 1959, 33); // Додолу, на землю, на долівку. Перекинула [Катерина] навіть якийсь посуд, глечик, мабуть, — він покотився, впав долі і розбився (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 73); Гречка не вдержав [Вакули] — і Вакула брякнув долі (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 574).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 358.