ДОМОЧА́ДЦІ, ів, мн. (рідко одн. домоча́дець, дця, ч.), книжн., заст. Члени родини або ті, що постійно живуть у чиїй-небудь родині на правах її членів. Він гірко й страшно ридав самотою, рукою тамуючи ридання, щоб не прокинулись поснулі домочадці (Довж., І, 1958, 455).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 366.