ДОМІНА́НТА, и, ж., книжн.
1. Основна, пануюча ідея, головний, пануючий принцип. Домінантою [у ролі Марусі Богуславки] був жах перед зрадою батьківщини, особливо в сцені зустрічі з матір’ю (Минуле укр. театру, 1953, 67); // Основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь. Тваринний жах перед радянськими літаками став домінантою їхнього [жандармів] буття (Загреб., Європа 45, 1959, 89).
2. Тимчасово пануюче вогнище збудження в центральній нервовій системі людини і тварини. Експериментальне вивчення складних закономірностей виникнення і розвитку домінантних процесів у нижчих і вищих відділах нервової системи дало змогу Ухтомському з’ясувати ту роль, яку домінанта відіграє в психологічній діяльності людини (Рад. психол. наука.., 1958, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 363.