ДОНИ́ЗУ, присл. У напрямку до землі; вниз; протилежне догори. Голова її сумно схилилася на груди, руки опустилися донизу (Мирний, І, 1954, 46); Альоша намацав свій матрац і ліг лицем донизу (Мик., II, 1957, 216); // У напрямку до низької місцевості, низини. Катерина швидкими рухами підкладала під колесо камінь, щоб візок не котився донизу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 47).
Зве́рху дони́зу див. зве́рху.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 367.