Доноша́ти, ша́ю, єш, гл.
1) = Доношувати.
2) Приносить, подавать. Казав його до келії взяти, казав слугам їсти доношати. Мет. 360. Ой вже ж тобі, галко, а вже ж тобі, чорна, вісти та й не доношати. Доно́шана дити́на. Своевременно родившійся ребенокъ. Н. Вол. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 421.