ДОПА́СТИ1, аду́, аде́ш, док., діал.
1. неперех. Добратися до якого-небудь місця, предмета. Герман, скоро допав лавки, повалився і заснув мов забитий (Фр., VIII, 1952, 336); Ось народ допав до першої придорожньої криниці. Заскиглив журавель, відро пішло по руках (Вільде, Сестри.., 1958, 268).
2. перех. Схопити. Може, побоюється [Павлина], що він вирветься з хати, допаде тамтого [Філіпчука] і ще більшого клопоту стягне на свою голову? (Вільде, Сестри.., 1958, 152).
3. перех. Вискочити. — Рушили! — сказав Михайлик і допав гнідаша, котрий вухами стриг біля Мамайового мальованого воронька (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 387).
ДОПА́СТИ2 див. допаса́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 370.