ДОПИ́ТЛИВО. Присл. до допи́тливий. Він стояв на греблі й допитливо оглядав ставок (Панч, Гомон. Україна, 1954, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 371.