ДОПИ́ТУВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. теп. ч. до допи́тувати; // у знач. ім. допи́тувані, них, мн. (одн. допи́туваний, ного, ч.). Ті, кого допитують. — Я ж вам сказав уже, — несміливо озвався допитуваний (Збан., Єдина, 1959, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 371.