ДОПИ́ТУВАЧ, а, ч., рідко. Той, хто веде допит. Ласточкін з цікавістю розглядав свого допитувача (Смолич, V, 1959, 682).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 371.