ДОРО́СЛИЙ, а, е. 1. Який перестав бути дитиною, змужнів. Стрічаючись з жінками, що мали дорослих синів, вона ставала солодкою і хвалилась дочкою (Коцюб., II, 1955, 31); Він став тепер дорослим, дужим (Чорн., Визвол. земля, 1959, 62); // у знач. ім. доро́слі, лих, мн. (одн. доро́слий, лого, ч.). Ті, що перестали бути дітьми, змужніли. Розмова невеличких хлоп’ят зразу всіх дорослих розбудила (Мирний, IV, 1955, 244); Їм [хлопцям] дуже хотілося працювати разом з дорослими (Кучер, Чорноморці, 1956, 108); * У порівн. І матері любо, що він отак поважно це сказав, як дорослий (Головко, II, 1957, 210); // Який досяг повної зрілості (про птахів, тварин і т. ін.). На весь розвиток нематоди — від яйця до дорослого стану — потрібно близько 1,5 місяця (Шкідн. поля.., 1949, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 380.