ДОСПІВА́ТИ1, а́є, недок., ДОСПІ́ТИ, і́є, док.
1. неперех. Ставати спілим; стигнути, дозрівати. Пам’ятаю, вишні доспівали, Наливались сонцем у саду (Сос., Так ніхто.., 1960, 49); Доспіли груші соковиті (Уп., Вірші.., 1957, 212); * Образно. Він давно леліє для неї слова, які доспіли в серці (Донч., III, 1956,449); // Ставати готовим для вживання (про страви). Украй зголоднівши, всі принюхувались, чекаючи, коли ж доспіє [борщ] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 423).
2. перех. і без додатка, рідко. Переслідуючи, наздоганяти, настигати кого-небудь. Пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули муцика, із’їли І посмоктали кісточки (Котл., І, 1952, 181).
ДОСПІВА́ТИ2 див. доспі́вувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 387.