ДОСТА́ТНЬО. Присл. до доста́тній 1. Все це достатньо вивчив Саїд Алі за кілька щоденних одвідин чайхани (Ле, Міжгір’я, 1953, 304); // у знач. присудк. сл. Вистачить, досить. — З того дня, як ескулап Кноте тут, я перестав хворіти: мабуть, достатньо самої присутності лікаря, щоб недуга злякалася (Рибак, Помилка.., 1956, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 387.