ДОСТА́ТОК, тку, ч.
1. Відсутність нужди, матеріальна забезпеченість; заможність. Жили ми при достатку, всього було доволі (Вовчок, І, 1955, 3); Грицько, ..пишаючись своїми достатками, сам тепер думав не про убожество (Мирний, II, 1954, 79); Чесна трудова сім’я живе в достатку, бо, як говориться: де працює гурточок, там повний куточок (Колг. Укр., 4, 1956, 22); // Матеріальні засоби, доходи. Як прийде час, вибере [Грицько картоплю], привезе додому, і вже всі достатки (Ірчан, II, 1958, 70).
2. тільки одн., чого. Велика кількість чого-небудь. Всі наші люди мусять мати (і матимуть!) достаток найкращих у світі фруктів (Гончар, М. Братусь, 1951, 74); Достаток високоякісних продуктів харчування для населення і сировини для промисловості неможливий без крутого піднесення тваринництва (Ком. Укр., 4, 1963, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 388.